КУЛЬТУРА. ОСВІТА. ОСОБИСТІСТЬ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ТА СВІТОГЛЯДНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРОЛОГІЇ

Автор(и)

  • Євгенія БІЛЬЧЕНКО Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

DOI:

https://doi.org/10.24919/2522-4700.42.3

Ключові слова:

педагогічна культурологія, культура, освіта, суб’єкт, діалог, інкультурація, гетерохронність

Анотація

Метою статті є комплексний аналіз відносно нової теоретичної та прикладної парадигми знання – педагогічної культурології – у контексті загальної структури культурології як науки, що складається з двох крил: соціального й філософського. Методологічними засадами дослідження стали позитивізм, критична теорія, феноменологія, герме- невтика, філософія діалогу та універсальна етика. Наукова новизна. Установлюється мета (інкультурація), структура (соціально-філософська, раціонально-емоційна) і подвійний предмет педагогічної культурології: освітні виміри культу- ри й культурні виміри освіти крізь призму проблеми люди- ни та її місця в загальному процесі трансляції цінностей. Виявляється відмінність між педагогічною культурологією та культурологією освіти за змістом (освіта) і характером (трансляція цінностей). Установлюються три предметні грані педагогічної культурології: суб’єкт, культура та вихо- вання, відображені в її трьох головних методологічних дже- релах: філософська антропологія, культурологія, педагогіка. Автор статті виявляє, що від соціальної культурології педагогічна культурологія успадкувала орієнтацію на крити- цизм, позитивізм, феноменологізм, раціональність, колективізм і соціалізацію, притаманні для «інтелектуала», який когнітивно пізнає знання щодо культури. Філософська культурологія при- вносить у педагогічний дискурс універсалізм, герменевтику, діалогічність, емоційність, індивідуалізм та інкультурацію, притаманні для «інтелігента», який аксіологічно переживає культурні смисли. Єдність соціальності й філософічності відображається в єдності суб’єктивних та об’єктивних форм культури й у єдності думки і дії, теорії і практики у вихованні. Висновки. Головною світоглядно-методологічною рисою педагогічної культурології є гетерохронність у репрезентації культури – зрівняння в часі унікальних істинних подій, завдя- ки чому можливе формування особистості як універсального етичного суб’єкта, здатного до критичного мислення, діалогу, культурної творчості. Педагогічна культурологія фіксує сутність культури як освіти й освіти як культури. Культура становить світоглядну передумову, внутрішній зміст і кінцевий продукт освіти. Освіта становить форму реалізації культури, головною функцією якої є трансляційна функція як основа для кумуляції та інтеракції культурних цінностей.

Посилання

Amiradakis M. J. Habermas, mass communication technology and the future of the public sphere. South African Journal of Philosophy. 2019. Volume 38. Issue 2. URL: https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/02580136.2019.1620515 (дата звернення: 25.03.2021).

Badiou A. Logics of Worlds: Being and Event II : monography. London-New York : Bloomsbury Academic, 2019. 640 p.

Žižek S. Das Ende der Menschlichkeit. URL: https://www.nzz.ch/feuilleton/digitalisierung-das-ende-der-menschlichkeit-ld.1312112 (дата звернення: 25.03.2021).

Ариарский М.А. Педагогическая культурология в системе реализации созидательного потенциала культуры. Вестник КемГУКИ. 2014. № 27. С. 66–74.

Бенин В. Л. Педагогическая культурология : курс лекций. Уфа : БГПУ, 2004. 515 с.

Бенин В.Л. Педагогическая культурология или культурологический взгляд на педагогику. Инновационные проекты и программы в образовании 2011. № 3. С. 13–18.

Библер В.С. От наукоучения к логике культуры: Два философских введения в двадцать первый век : монография. Москва : Политиздат, 1991. 414 с.

Буррио Н. Глобализация и аппроприация. Moscow Art Magazine. 2004. № 56. URL: http://moscowartmagazine.com/issue/33/article/613 (дата звернення: 25.03.2021).

Видт И.Е. Введение в педагогическую культурологию : учебник для высшей школы. Тюмень : Изд-во Тюм. гос. ун-та, 1999. 101 с.

Возняк В. Філософсько-педагогічні міркування. Філософська і соціологічна думка. 1996. № 7–8. С. 201–223.

Жукова Е.Д. «Культурология образования» и «Педагогическая культурология»: поиск идентичности. Universum: Вестник Герценовского университета. 2013. № 1. С. 27–31.

Зупанчич А. О любви как о комедии. Любовная машина. Лакан и Спиноза. Комедия любви / под ред. В. Мазина. Г. Рогоняна. Санкт-Петербург, 2020. С. 67–87.

Культурология как наука: за и против. Вопросы философии. 2008. № 11. С. 3–32.

Повчання Володимира Мономаха за Лаврентіївським списком. Повість врем’яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / за ред. В.В. Яременка. Київ, 1990. С. 352–382.

Флиер А. Я. Культурология для культурологов : учебное пособие для магистрантов, аспирантов и соискателей. Москва : Академический Проект, 2000. 496 с.

Хюбнер Б. Произвольный этоc и принудительность эстетики. Минск : Пропилеи, 2000. 152 с.

##submission.downloads##

Опубліковано

2021-06-04