КОНЦЕПТ «НЕНОРМАЛЬНОГО» У ФІЛОСОФІЇ М. ФУКО
DOI:
https://doi.org/10.24919/2522-4700.42.21Ключові слова:
ненормальні, норма, патологія, медицина, влада, тілоАнотація
Метою статті є спроба осмислення евристич- ного потенціалу концепту «ненормального» у розумінні між- дисциплінарних зв’язків, які формуються у сучасному людиноз- навстві. Методологічним підґрунтям дослідження послужили принципи і категорії діалектики, філософської антропології, медичної антропології, християнської антропології, цілісний і соціокультурний підхід до пізнання людини і формування нових, синтетичних форм знання про неї. Наукова новизна. Запит на нові методологічні засоби організації і реорганізації знань про людину у другій половині XX століття був усвідомлено сформу- льований як у закордонній, так і в радянській і пострадянській філософії. Постмодернізм, який, здавалося б, повстав проти будь-яких методологій, усе ж в особі М. Фуко ставить свою методологічну парадигму розгляду людини у просторі зістав- лення нормального і ненормального. Концепт «ненормального» є плодом своєрідного синтезу емпіричного та теоретичного підходу до розуміння ненормальності як специфічного медикалі- зованого феномену, зверненого до суспільства, до соціокультур- ного простору буття людини. Медикалізація суспільного жит- тя є необхідною (під час епідемій ‒ проказа чума, короновірус) і водночас стає небезпечною, коли способи і форми боротьби із чумою, сприяючи зрощенню влади і знання, закріплюються в сус- пільстві назавжди. Висновки. Цінність дослідження М. Фуко полягає в тому, що він, розкриваючи зміст і сенс концепту ненормального, виходить з аналізу зв’язків медицини як знання та царини практичної діяльності і влади. Зв’язків глибоких, час- то завуальованих, але які завжди виявляються у просторі вза- ємодії «знання ‒ влада». Історичний дискурс допомагає М. Фуко показати джерело домагання – влади над тілом, форми якої змі- нюються відповідно до розширення соціокультурного простору інституцій, що функціонують, і які бажають здобути цю владу. На прикладі аналізу появи медичної експертизи мислитель роз- криває механізм створення міждисциплінарних зв’язків, які, як не парадоксально, сприяли подальшому поглибленню диференці- ації медичних знань. Але водночас М. Фуко завжди виділяє опо- середковані ланки, які утримують міждисциплінарні зв’язки.
Посилання
Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. Москва : Наука, 1977. 380 с.
Киселев В.С. Смыслы и ценности нового века. Вопросы философии. 2006. № 4. С. 3–16.
Лимонченко В.В. Антропологический дискурс в философии позднего Мишеля Фуко. Філософські пошуки. Львів ; Одеса : Cogito – Центр Європи, 2009. Вип. ХХІХ. С. 222‒234.
Фуко М. Герменевтика субъекта. Курс лекций, прочитанных в Коллеж де Франс в 1981‒1982 учебном году. Санкт-Петербург : Наука, 2007. 677 с.
Фуко М. Ненормальные. Курс лекций, прочитанных в Коллеж де Франс в 1974‒1975 учебном году. Санкт-Петербург : Наука, 2005. 432 с.
Фоменко Л. Телесность человека как феномен культуры. Гуманізм і людина в контексті культури : матеріали людинознавчих читань. Дрогобич, 1995. Вип. 1. Кн. 2. С. 156‒163.