«СМЕРТЬ ЛЮДИНИ»: ТЕОРЕТИЧНИЙ АНТИГУМАНІЗМ ЧИ ДЕГУМАНІЗАЦІЯ?

Анотація

Мета роботи. У статті проведена аналітика філософеми «смерть людини», теоретико- культурологічний смисл якої найчастіше розкривається як теоретичний антигуманізм, але показано, що трактування цього феномена виявляють різноманітні до протилежності змісти. Методологічні заса- ди. Основний шлях думки – понятійна робота, виявлення антропологічних вимірів гносеологічних засад понять на прикладі культурологічної аналітики філософеми «смерть людини». Наукова новизна. Пока- зано, що в доповнення розробки поняття «теоретичний антигуманізм» за виразної нейтралізації мож- ливих етичних конотацій його для початку ХХІ ст. характерне загострення уваги на етичних наслідках, позначених уживанням терміна «дегуманізація», яке співвіднесене з поняттям іконоборництва, узятим не в контексті історії єресей, а за експлікації антропологічного аспекту людина не просто усувається із центру Всесвіту, що характерне для ренесансного гуманізму, і критика просвітництва в цьому аспекті є виправданою, але вона позбавляється своїх власне людських рис і прирівнюється до механіко- геометричних форм, розкладається на трикутники, плями, лінії, зрощується з рослинно-тваринним і неорганічним світом. Таким чином, виявляється другий смисл префікса «де» – рух донизу, знижен- ня, тобто нове мистецтво робить видимим приховане від «фізичного» ока переродження людини в напрямі руху її від образу й подоби Богу (вищій реальності) до прирівнювання її до інших нижчих форм, аж до атомарного розпаду в абстракціонізмі. Зусилля переображення людської природи пере- кладаються на техніку як засіб гарантовано дієвого отримання результату, домінантними цілями стають цілі споживацтва, творча природа конститування людського в людині осмислюється як ефе- мерна релігійна «вигадка» і тверезе око, озброєне науковим знаряддям, за образом людини прозріває безособові структури. Людина елімінує власну присутність у світі, передаючи важкі функції машині й знищуючи те, що спричиняє біль. Найочевидніше світ без загострено болючого Я засвідчений у сучас- ному мистецтві, причому прикметник «сучасне» відсилає до певних якісних, а не часових ознак, оскільки в сучасності як часі представлені дуже різноманітні художні практики. Висновки. Поняття «теоре- тичний антигуманізм» розгортає свій смисл у просторі гносеологічно-орієнтованої думки, що маскує етичний зміст, явно присутній у тезі «смерть людини», але цей смисл виразно виявляється понят- тям «дегуманізація», яке не так часто пов’язується з гносеологічними установками, тоді як етико- антропологічні виміри його виразно засвідчуються в сучасних художніх практиках.