ПРІОРИТЕТ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ ЛЮДИНИ У ФІЛОСОФІЇ ПРАВОСЛАВНОГО ТРАДИЦІОНАЛІЗМУ XVI – XVII СТ.

Анотація

Мета статті. У статті проаналізовано концептуальні особливості розуміння бут- тя та земного призначення людини у філософсько-полемічних текстах представників православ- ного традиціоналізму XVI – XVII ст. Методологія. Для досягнення поставленої мети, досліджуючи полемічні твори, ми дотримувалися принципів діалектики, історизму, послідовності та цілісності. Була застосована аналітична герменевтика текстів І. Вишенського, І. Копинського, Й. Княгиницького, В. Суразького, Г. Смотрицького, Віталія з Дубна тощо для виявлення в них елементів та ідей, харак- терних для релігійно-містичної течії. Під час вивчення та обґрунтування концептуальних особливо- стей розуміння буття людини мислителями православного традиціоналізму XVI – XVII ст. використані методи аналізу і синтезу, узагальнення, абстрагування та філософської компаративістики. Наукова новизна. У статті стверджується, що уособлюваний І. Вишенським православний традиціоналізм у тогочасній українській суспільній думці здебільшого орієнтувався на збереження візантійської основи православного благочестя. Тому мислитель проповідував повну ізоляцію від світу, втечу від земних тур- бот у монастир або печеру, навчав зневажати в людині плотське, земне, а призначення людини в земно- му бутті вбачав у постійному самовдосконаленні духу з метою обоження – злиття з Богом через благо- дать. Стосовно ж Острожських діячів та братчиків, то вони все-таки допускали певні нововведення, вкраплення ренесансних та реформаційних елементів у культурне життя. Висновки. Утвердженню в XVI – XVII ст. в українській культурі релігійно-містичної течії сприяло візантійське православ’я, зосе- реджене на плеканні духовності, молитві, досягненні земних радощів через праведне життя, відповідно до вимог Бога. Представники православного традиціоналізму з великою упередженістю ставилися до філософії, можливостей науки, «зовнішньої мудрості» – західної схоластики і здобутків ренесансно- гуманістичної та реформаційної думки. Містики доводили, що сенсом земного життя людини має бути постійне подолання зовнішнього, тілесного, злого та прагнення до вічних ідеалів духу.