СЕРЕДНЯ ОСВІТА ЯК СОЦІАЛЬНЕ БЛАГО ТА ПОСЛУГА: ТРАГЕДІЯ СУСПІЛЬНОГО ЗАМОВЛЕННЯ
DOI:
https://doi.org/10.24919/2522-4700.44.1Ключові слова:
зміст освіти, приватна школа, реформа освіти, соціальна відповідальність, якість освіти.Анотація
Метою статті є критичний аналіз відповідності української середньої освіти існуючому цивілізаційному та суспільному запиту з позиції освіти як суспільного блага та послуги. Методологічними засадами дослідження є синтез та аналіз, у межах яких здійснюється рефлексивно-критичний розгляд освіти, відповідності суспільного замовлення на неї із процесами та результати його виконання. Наукова новизна. У статті представлено багатоаспектне дослідження викликів та неузгодженостей суспільного запиту на середню освіту та його втілення в умовах сьогодення. Висновки. Нами виокремлено численні неузгодженості між суспільним запитом на середню освіту та процесом й результатами його реалізації. До ключових таких викликів належить монополізація державними органами влади права на замовлення змісту освіти як суспільних блага й послуги та безініціативність й суспільна апатія щодо участі громад у контролі якості наданих освітніх послуг; відсутність KPI щодо якісних освітніх послуг та персональної відповідальності керівників та педагогів шкіл, з одного боку, та нормалізація з боку суспільства протягом тривалого часу посереднього або формального навчання – фіктивної освіти, внаслідок якої формується фіктивний людський капітал. Крім того, наразі в Україні відсутні політики та механізми щодо впливу на заклади освіти, залежно від результатів їх основної діяльності – освітньої, як у ключі позитивної, так і негативної мотивації, а розподіл якісних освітніх ресурсів є завчасно нерівномірним та несправедливим. Зрештою, трагедією суспільного замовлення є і те, що батьки учнів приватних шкіл, двічі сплачуючи за освітню послугу, не мають змогу обійти встановлену МОН України монополію на зміст навчання, що спонукає до тінізації ринку приватних освітніх послуг, а у більш глобальному вимірі – блокує впровадження концепту соціальної відповідальності та трансферу інноваційних педагогічних технологій, які продукують приватні школи, у середовище державних та комунальних шкіл через вимушену інституційну самоізоляцію, що не сприяє консолідації зусиль у виконанні суспільного замовлення на якісну освіту.
Посилання
Антошкіна, Л. І. (2014). Соціальна відповідальність інституту пр ватної освіти. Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу, 2014, 4(28), 17–22.
Грішнова, О. А., & Брінцева, О. Г. (2015). Фіктивний людський капітал: сутність, характерні особливості, чинники формування. Демографія та соціальна економіка, (1), 90–101.
Кивлюк, О. П. (2015). Соціокультурний феномен сучасної освіти і науки. Гілея, 101, 362–365.
Кремень, В. (2011). Освіта в структурі цивілізаційних змін. Вища освіта України, 1, 8–11.
Москалик, Г. (2013). Феномен освіти у педагогічному дискурсі на межі століть. Вища освіта України, 4, 38–44.
Набока, С. (2021). Особливості розвитку освіти в новітній час. Літопис Волині, (22), 62–66.
Радіонов, Ю. Д. (2017). Теоретичні основи суспільних благ в економічній системі держави. Економіка та держава, 2, 22–27.
Сисоєва, С. (2012). Суспільство і особистість: гармонізація розвитку. Рідна школа, 12, 8–12.
Соболь, О. (2008). Становлення медіально-мережевої парадигми. Філософська думка, 5, 3–15.
Султанова, Л. Ю. (2015). Освіта як соціокультурний феномен. Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка. Педагогічні науки, 29, 25–31.
Тур, М. Г. (2015). Трансформація зв'язку філософії з освітою. Неперервна професійна освіта: теорія і практика, 3, 9–14.
Цюра, С. Б. (2012). Нові моделі соціального партнерства школи і сім’ї: приватна загальноосвітня школа в Україні. Педагогічна освіта: теорія і практика, 11, 107–112.
Чекаловська, Г. З. (2011). Теоретико-методологічні аспекти освітніх послуг. Інноваційна економіка, 3, 202–207.
Чугаєвський, В. Г. (2013). Соціалізуючі функції вищої освіти в контексті європейської інтеграції. Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент, 12, 110–118.
Holbein, J. (2016). Left Behind? Citizen Responsiveness to Government Performance Information. American Political Science Review, 110(2), 353–368.
Lant, P., Banerji, R. & Kenny, C. (2013). Schooling Is Not Education! Using Assessment to Change the Politics of Non-learning. Washington, DC.
Lenzen, D. (1989). Pädagogische grundbegriffe. Band 2: Jugend bis Zeugnis. Reinbek bei Hamburg.
Phillip, C. S. (1990). Schools for the 21-st Century: Leadership Imperatives for Educational Reform. San Francisco.
Samuelson, P. (1954). The pure theory of public expenditure. Journal of Political Economy, 56, 496–505.
World Development Report 2018: Learning to Realize Education's. Promise. Washington, DC: World Bank
