ЄВРОЦЕНТРИЧНІ ВІЗІЇ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПІЗНАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ МЕЖІ ХІХ ‒ ХХ СТОЛІТЬ

Анотація

Анотація. Метою статті є аналіз проблеми євроцентризму як ключового та ціннісного підґрунтя існування та розвитку української філософії, науки, літератури. Соціальне пізнання сучасного стану української культури слугує методологічним інструментом виявлення недоліків у царині українського розвою та водночас сприяє окресленню тенденцій і перспектив розвитку українського суспільства як людиноцентичного явища. Методологія. Засобами досягнення поставленої мети є принципи і категорії діалектики, філософської антропології, ціннісний та соціокультурний підхід, феноменологічний та герменевтичний дискурси, методи аналізу та синтезу, компаративістики. Наукова новизна. Соціальні реалії в сучасному українському суспільстві можна визначити як межові та кризові, що постають такими, які потребують спеціального аналізу для вияву «хворобливих» явищ у культурі, філософії, науці, освіті, зокрема в гуманітарній галузі. Духовно-антропологічні цінності розглядаються як смислові та серцевинні крізь призму євроінтеграційних ідей видатних представників «Молодої України», а саме Івана Франка, Наталії Кобринської. Людиноцентричні, гуманістичні отже, євроцентричні й загальнолюдські ідеї мають посідати чільне місце в суспільному житті українців та стати інтегральним підґрунтям для його прогресивного духовного поступу. Водночас головна мета української культури та її виявів мають полягати у проявленні людяності через гуманітаристику задля досягнення належних умов розвитку для кожної особистості. Висновки. Кризові та «хворобливі» явища в українському суспільстві породжені такими ж характеристиками суспільного стану. Існує діалектичний взаємозв’язок особливостей поступу українського суспільства і культури та європейських ціннісних орієнтирів, і, навпаки, через кризу, пандемію, війну духовно-культурна складова частина суспільства та сучасна цивілізаційно- культурна ситуація потребують негайних втручань, але не постійних реформ, що більше нівелюють усі попередні культурні здобутки, ніж творять та відроджують українську культурну ідентичність в лоні європейської та світової спільноти. Ці реформи не завжди сприяють проявленню душі кожної людини, її просвітленню, її поступу та розвитку в громаді, а не без громади. Орієнтовними тенденціями розвитку української культури як складової частини європейської спільноти, навіть центральної її частини не лише географічно, але й змістовно, повинні стати духовність, філософія, наука, освіта, мистецтво. Досягнення європейських та загальнолюдських цінностей для щастя кожної особистості засобами культури, філософії, науки, мистецтва, освіти, політики, права ‒ це формування умов з боку держави для забезпечення належного рівня життя для кожного українського громадянина у суспільстві як вільної, повноправної, освіченої та щасливої людини під мирним небом. Над імплементацією саме таких ідей варто працювати, а також втілювати їх в життя, треба будувати справжню Українську Державу як осереддя людяності, української культури та духовності, царину науковості та технологічності, європейськості, тобто загальнолюдськості.