ПІЗНАННЯ ЧАСУ ЛЮДИНОЮ – ОСНОВА ФІЛОСОФСЬКОГО РОЗУМІННЯ СУТНОСТІ РЕЧЕЙ
DOI:
https://doi.org/10.24919/2522-4700.45.3Ключові слова:
пізнання часу, темпоральні фактори, темпоральні проявиАнотація
Дана стаття присвячена науковому вивченню питання про рух суспільних явищ у просторі і часі. Наголошується, що час у людському сприйнятті є тим явищем, яке характеризується особливістю сприйняття як фактор, що обумовлює тимчасовість нашого перебування на землі, це той показник, який будь-яких суспільних відносин. Доводиться, що це значною мірою спричинено особливим положенням спостерігача досліджуваного явища: людина не знаходиться ззовні певних діянь, що відбуваються у просторі, а разом з ними, незалежно від того, є конкретний суб’єкт їхнім учасником, чи ні, переміщується у часовому вимірі. Досдіджена Кантівська теорія про уявність часу та про те, що сплив часу не є реальним процесом, а представляє собою ілюзію людського розуму. Також проаналізовано окремі чинники інших наукових теорій, що характеризують простір і час як об’єктивні явища. Визначено, що час є властивістю самого буття, його онтологічним атрибутом, якщо об’єкт переміщується у просторі, то він, безумовно, також переміщується у часі. Наголошується, що через визначення сутності таких категорій, як простір і час, відбувається пізнання світу. Простір є формою, в межах якої відбувається взаємодія конкретних матеріальних явищ. Тоді як час – то зміст подібних взаємозв’язків вказаних об’єктів. Відмічено, що дослідження темпоральних властивостей історично відбувалося в межах уявлень про час як абсолютне, однорідне явище, що має різні параметри в усіх точках простору. Час є нерівномірним, багатонаправленим, багатомірним та залежить від властивостей системи обліку і руху матерії. Оцінено вчення про час як послідовність та зміну станів об’єкта. Минулого вже немає, а те, що становило його сутність, мало історичне значення, входить до складу нинішнього. Саме і такій іпостасі існує минуле у сучасному. Досліджено теоретичне співвідношення трьох часових суперпозицій: минуле, сучасне і майбутнє. Наголошується, що нинішнє і майбутнє продукується сучасним періодом. В цьому контексті надається модель темпорального уявлення сучасного, як не просто абстракції, а періоду. має об’єктивні підґрунтя у дискретній природі матеріального світу.
Посилання
Завідняк Б. Теодицея Бенедикта Спінози. 2017. Схід. № 6 (152). С. 91-97.
Аксенов М. О времени. Трансцендентально-кинетическая теория времени. Харьков, 1896. 80 с.
Forster M.N. Kant and Skepticism. Princeton NJ, 2008. 168 с.
Sedgwick S. The Reception of Kant’s Critical Philosophy: Fichte, Schelling, and Hegel. Cambridge and New York, 2007. 352 с.
Лях В.В. Людина в системі соціораціональних структур: проблема екзистенціального вибору. Проблеми філософії. Історія філософії і культура. Вип.92. К., 1992. С. 100-177.
Heidegger M. Zwölfte, unveränderte Auflage. Tübingen: Max Niemeyer Verlag, 1972. 437 с.
Парасюк М.В. Проблема прогресивного розвитку суспільства й держави в історико-філософських концепціях Гегеля. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2020 № 45С. 16-19.
Бергсон А. Творча еволюція: пер. з фр. Р. Осадчука. – К.: Вид-во Жупанського, 2011. 318 с.
Жерибор О. Проблеми свободи волі у філософії Льва Лопатіна. МАҐІСТЕРІУМ. Випуск 39. Історико-філософські студії, 2010. С. 63-66.
Sorokin P., Merton R. Social Time: A Methodological and Functional Analysis. The Sociology of Time / Ed. By J. Hassard. New York: St. Martin’s Press, 1990. P. 56-66.