ДУХОВНІСТЬ ТА ЇЇ РОЛЬ У ЖИТТІ ЛЮДЕЙ

Анотація

Метою статті є осмислення духовності з позицій філософії та визначення її ролі у житті індивідів, їх різноманітних спільностей, суспільства в цілому. Особлива увага звертається на різні підходи до трактування даного феномену, які представлені у літературі. Методологічні засади дослідження – аналіз духовності у контексті взаємозв’язку та протиставлення матеріального і духовного, онтологічного і аксіологічного, світського і релігійного. Духовність – показник міри «розвертання» духу. Адекватне трактування духовності передбачає розмежування змістовних полів термінів «свідомість індивіда» та «індивідуальна свідомість». Перше значно ширше за змістом, ніж друге. Методи аналізу, синтезу, порівняння, сходження від абстрактного до конкретного дозволяють зрозуміти специфіку духовності як особливого регулятивну людської поведінки. Наукова новизна. Виділені сутнісні ознаки духовності, особливості її прояву на рівні свідомості індивідів та в системі суспільних відносин. Проаналізований зв’язок означеного феномену з свободою, обов’язком, творчістю. Духовність розглядається як важлива умова продуктивної самореалізіції суб’єкта і зміни дійсності на краще. Це її призначення неможливе поза моральною складовою, яка виступає своєрідним «фільтром», що із всієї засвоєної суб’єктом інформації залишає у його свідомості позитивно орієнтовані цінності. Показані специфіка антиподів цього утворення – недуховності і псевдодуховності – та їх негативний вплив на поведінку людей і функціонування суспільства. Висновки. Духовність – важлива характеристика (якість) людського буття, що проявляється у думках та вчинках суб’єкта, які мають позитивну спрямованість, усвідомлене моральне підґрунтя, цільову установку на вдосконалення самого себе і довкілля. Вона займає чільне місце в системі культури. Водночас формується під впливом останньої.