ТЕНДЕНЦІЇ НАУКОВОЇ РАЦІОНАЛЬНОСТІ В СУСПІЛЬСТВІ НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ
DOI:
https://doi.org/10.24919/2522-4700.47.11Ключові слова:
наукова раціональність, нелінійність, новітні технології, людина, постнекласична раціональність, системність, синергетика, складністьАнотація
Метою статті є філософський аналіз основних характеристик феномену наукової раціональності в сучасних умовах, актуалізація особливостей та потенціалу постнекласичної раціональності та, зокрема, людиновимірні методологічні зміни в самій науці в умовах експлозивної експансії новітніх технологій для з’ясування причин виникнення та сутності антропологічних викликів. Методологія. У з’ясуванні сучасного дискурсу суті, критеріїв та визначення раціональності важливим став критико-рефлексивний підхід. Порівняльно-історичний метод дав можливість виявити особливості постнекласичної наукової раціональності. Теоретичний базис представляють дослідження представників філософії науки, які спрямовані на осмислення сутності та ролі сучасного типу наукової раціональності у вирішенні соціокультурних проблем суспільства. Наукова новизна. Особливістю постнекласичної епістемології раціональності є не тільки розуміння суб’єкта і об’єкта як єдиної самоорганізаційної системи, але аналіз пізнавальної діяльності людини з позицій конструктивного реалізму. На основі сучасних ідей синергетики досліджено зв’язок між особливостями сучасної наукової раціональності і розвитком новітніх технологій. Наголошено, шо технологізація сучасного життя не повинна вступати в протиріччя з онтологічними рівнями людини: фізичним, душевним, духовним. Одухотворена раціональність здатна подолати прагматизм, натуралізм сучасної цивілізації і може допомогти людині віднайти смисл свого існування і призначення. Висновки. Зміни меж «людського» в контексті постнекласичної парадигми складності передбачає зорієнтованість на методологічний арсенал синергетики, трансдисциплінарності, метафізики тотальності та інш. Розуміння новітніх технологій як системотворчих феноменів, актуалізує потенціал нелінійної методології, завдяки якій ми можемо глибше зрозуміти закономірності складних самоорганізаційних систем.
Посилання
Абдула А. Проблема раціональності та її дослідження в сучасній філософській думці. Актуальні проблеми духовності: зб. наук. праць / за ред. Я.В. Шрамко. Кривий Ріг, 2010. Вип. 11. С. 226–235.
Добронравова І.С. Ідеали і типи наукової раціональності. 1999. URL: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/dobr-ideal.html (дата звернення: 02.08. 2023).
Добронравова І. С. Сучасна глобальна наукова революція як становлення нелінійної науки та постнекласичного типу наукової раціональності. 2002. URL: http://philsci.univ.kiev.ua/biblio/PhN/4-ch.htm (дата звернення: 23. 09. 2023).
Добронравова І. Дескриптивність нелінійного теоретичного знання та самоорганізація нелінійної науки. Філософія освіти. №1. 2017. С. 30–42.
Додонова В. І. Роль та значення феномену релігійної раціоналізації у формуванні соціальної раціональності. Наука. Релігія. Суспільство. 2011. № 4. С. 80–85.
Зуєв А.В. Екзистенціальний потенціал постнекласичної науки (соціально-філософський аналіз) : Автореф. дис... канд. філософ. наук: 09.00.03. Київ, 2004. 18 с.
Карівець І. Від редукованого до складнісного: особливості постнекласичного мислення та науки. Наука і цінності людського буття: Монографія. / за ред. В.П. Мельника. Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2013. C. 64–77.
Лакатош І. Історія науки та її раціональні реконструкції. Психологія і суспільство. 2016. № 3. С. 13–23.
Марчук М. Прагматизм і неопрагматизм у контексті сучасної філософії науки. Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. Київ. 2014. Вип. 726-727. С. 92–97.
Мельник В. Людиновимірність науки та її цивілізаційні виклики. Вісник Львівського університету. Серія філософсько-політологічні студії. 2011. Вип. 1. С. 9–22.
Мельник В. Цивілізаційні запити і наукова раціональність. Наука і цінності людського буття: Монографія. / за ред. В.П. Мельника. Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2013. C. 10–22.
Мельник В. Техніко-науковий активізм у просторі посткласичної раціональності. Вісник Львівського університету: Серія філософсько-політологічні студії. 2021. Випуск 37. С. 9–18.
Рідченко Л. Багатоаспектність нелінійності постнекласичного знання. Світогляд. Філософія. Релігія. 2015. Вип. 8. С. 82–89.
Ратников В. Феномен сложности как предмет философско методологического осмысления (о сложности нанотехнологии). Філософські науки: Збірник наукових праць. Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2009. С. 3–12.
Стьопін В. Наука. Психологія і суспільство. 2015. № 2. С. 28–30.
Теліженко Л., Панкратова В. Трансдисциплінарність як новий тип вироблення наукового знання. Education and science of today: intersectoral issues and development of sciences, 2021. Vol. 3. C. 32–33. doi 10.36074/logos-19.03.2021.v3.08
Agazzi E. From technique to technology: The role of modern science. Journal of the Society for Philosophy and Technology. 1998. Vol. 4, No 2. p. 80–85.
Beyond Therapy: Biotechnology and the Pursuit of Happiness. 2003. URL: https://biotech.law.lsu.edu/research/pbc/reports/beyondtherapy/ (дата звернення: 14.11. 2023).
Holton G. The Advancement of Science, and Its Burdens. New York: Cambridge University Press, 1986. 351 p.
Heilinger Jan-Ch. Anthropologie und Ethik des Enhancements. Berlin: De Gruyter. 2010. 317 p.
Petrushenko V, Chursinova O. Philosophical and Anthropological Dimension of Technoscience. Filosofija. Sociologija. 2019. 30 (3), p. 199–205. DOI: https://doi.org/10.6001/fil-soc.v30i3.4042
