ДУША І СВІТ ОСВАЛЬДА ШПЕНГЛЕРА

Анотація

Мета. У статті осмислюється антагонізм культури та цивілізації через дві полярності людської свідомос-ті – світ і душа. Методологія. У статті використовується метод порівняння, який дає змогу побачити непомітні переходи, що здійснює культура на шляху до цивілізації, а також поба-чити, у який спосіб душа входить у світ, зливається з ним, що приводить до якісно нового утворення, або до остаточного роз-паду добре знаних форм людської життєдіяльності. Наукова новизна. Особливістю статті, є те, що вихід на поняття куль-тури і цивілізації робиться через протиставлення понять «душа» і «світ», які містять в собі діалектичні поняття змісту і форми. Розведеність цих понять у культурі та цивілізації призводить до неповноти знань, до нагромадження змістів без конкретної оформленості, або до переваги форми, яка позбавлена змістової наповненості. А синтез навпаки, це цілісність, одушевлений світ, який наповнений життям, а значить і смислом. Висновки. На основі праці Освальда Шпенглера «Занепад Європи» виявлено, що співвідношення світу і душі, їхня взаємопов’язаність і взає-морозвиток, постають у відношенні один до одного як форма до змісту. Якщо порушений баланс змісту і форми, то і жит-тєвий простір, людська культура зазнають незворотних змін. Душевне в культурі і формальне в цивілізації – це два основні змісти, які визначають світ, у якому живуть люди, і тому саме цей аспект має бути особливо цікавим для нас, бо торкається не лише людства загалом, але і кожного зокрема. Енергія циві-лізації завжди спрямована на зовнішнє, на продукування пусто-порожніх форм, на заміну природного та життєствердного – штучним і споживацьким. Саме тут простежується тісний зв’язок культури з душею чи душі з культурою, основою яких постають творчі, спонтанні, життєствердні сили віри, надії, любові і похідні від них цінності, спрямовані на зростання люд-ського в людині, на безкорисливість учинків, на творення краси заради краси, на примноження добра заради самого добра.