«ФІЛОСОФСЬКА СМЕРТЬ» ЯК МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПРИНЦИП
DOI:
https://doi.org/10.24919/2522-4700.38.186111Ключові слова:
методологія; «філософська смерть»; мис-лення; особистість; самістьАнотація
Мета роботи. У статті розглядається вимір методологічних питань, пов’язаний з особистісно-індивідуаль-ними якостями мислителя, а саме – готовністю здійснювати мисленнєвий рух за логікою предмета, що передбачає вихід за межі самого себе, зупинку плинного потоку життя, внаслідок чого виникає метафора «філософської смерті». Методологія. Засобами реалізації цього завдання постають: по-перше, кри-тична аналітика поняття-метафори «філософська смерть» і, по-друге, виявлення рівнів індивідуалізованого Я – тих характе-ристик Я, які стають умовою творчості, а не які постають перешкодою її. Наукова новизна. Показано, що «філософська смерть» як методологічний принцип працює як підготовка себе до мислення при домінанті уваги до життя предмета думки, що передбачає виключення своїх життєвих інтересів і вихід за межі самого себе. Готовність померти для світу має чисто ін-телектуальний зміст – злам автоматично-звичного руху мірку-вання, розкриття багатовимірних просторів мислення. «Філо-софська смерть» може розумітись як заглиблення у самого себе, але оскільки за своєю природою людина є універсумом, тобто з’єднанням множинного, принциповою відкритістю, то, зану-рюючись у глибини себе, людина здатна подолати свій емпіричний стан. У засади творчої дії входить такий вимір Я, який роз-кривається поняттям «особистість», причому засвідчене лице особи, що обособлюється і індивідуалізується. Перешкодою для творчого акту стає замість, – блокуючи відкритість Я суттє-вим вимірам творчого акту. Висновки. Готовність до самозмі-ни під поглядом істини іменується також метанойєю, яку плану-ється у подальшому розглянути в антропологічно-культурному вимірі й розглянути таку хибну модифікацію самозміни, як лице-мірство.
Посилання
Арендт, Х. (2013). Жизнь ума. Санкт-Петербург: Наука.
Бердяев, Н.А. (1992). Спасение и творчество (Два понимания хрис-тианства). Путь: орган русской религиозной мысли, 1 (І–VI), 161–175. Москва: Информ-Прогресс.
Лимонченко, В.В. (2014). Опыт философской аналитики антрополо-гического дискурса в Православии. Дрогобич: Видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.
Петрушенко, В. (2013). Гуманітарне пізнання: проблема статусу. Гума-нітарно-наукове знання: розмаїття парадигм: матеріали Між-народної наукової конференції 14–15 жовтня 2013 р. (c. 7–10). Чернівці: Чернівецький нац. ун-т.
Сартр, Ж.-П. (2003). Трансцендентность эго. Набросок феноменоло-гического описания. Логос, 2 (37), 86–121.
Фриауф, В.А. (1993). Архе-символы философствования у Платона. Танатос и эрос. Фигуры Танатоса. Третий специальный выпуск: Тема смерти в духовном опыте человечества: материалы первой международной конференции. (с. 18–22). Санкт-Петербург: Изда-тельство СПбГУ.
Филиппов, А.Ф. (2013). Мышление и смерть: «Жизнь ума» в фило-софской антропологии Ханны Арендт. Вопросы философии, 11, 155–167.
Фуко, М. (2007). Герменевтика субъекта: курс лекций, прочитанных в Коллеж де Франс в 1981–1982 учебном году. Санкт-Петербург: Наука.
Шпет, Г.Г. (1994). Сознание и его собственник. Философские этюды (с. 20–116). Москва: Прогресс.
Dobson, J.E. (2019). Critical Digital Humanities: The Search for a Metho-dology. University of Illinois Press. doi: 10.5406/j.ctvfjd0mf.
Hall, N., & Ellis, J. (Ed.). (2019). Hands on Media History: A new metho-dology in the humanities and social sciences. Routledge.
Korsgaard, M.T., & Aldinger, M.M. (2018, August/October). The Edu-cator’s Diary: Arendt and Kierkegaard on Progressivism and the Edu-cational Relation. Educational Theory, 68 (4–5), 381–583. doi: https://doi. org/10.1111/edth.12325.
Minnich, E.K. (2016). The Evil of Banality: On the Life and Death Importance of Thinking. Rowman & Littlefield Publishers.
Woolf, R. (2013, January). Plato and the Norms of Thought. Mind, 122 (485), 171–216. doi: https://doi.org/10.1093/mind/fzt012.
