ОНТОЛОГІЯ МЕТАМОРФОЗИ ДОБРА І ЗЛА, БОГА ТА ДИЯВОЛА У ФІЛОСОФІЇ Ж. ДЕЛЬОЗА

Анотація

Мета статті: розкрити специфіку онтологіч-ного виміру добра і зла в філософії Ж. Дельоза. Методологія: у компаративному стилі аналізу висвітлено метаморфозу розмо-тування Бога до диявола у філософії Ж. Дельоза. Наукова новизна: визначення онтології добра і зла в симулякрі розмотування Бога до диявола. Висновки. Вказується на те, що Бог визначається Ж. Дельозом не в трансценденції, а в іманенції, тож, відповідно, він не може спрощуватися до субвенції добра. Людина звично зводить моральні цінності до категорій добра і зла, та зводить їх референції до Бога та диявола. Проте навіть сама людина не може бути спрощено визначена як людина добра та людина погана. Відповідно, на думку Ж. Дельоза, і Бога не можна зага-няти в схожі рамки. Філософ звернув увагу на жорстокі вчинки юдейського Бога не тільки стосовно грішників, але й щодо пра-ведників Бог проявляв жорстоку натуру. Це наштовхувало на думку, щодо поєднання в природі Бога і добра, і зла, які зміню-ються через велику гру, де все включено, і будь-яке правило допус-тимо впроваджувати усіма учасниками. Отже, на противагу стрибку віри С. К’єркегора пропонується танок Бога та диявола Фр. Ніцше. Проводиться аналіз різниці між стрибком віри та танцем, що стверджує буття добра і зла. Вказується на мета-морфічну природу добра і зла, Бога і диявола, які через парний танок розмотуються до виміру нуля та перетворюються на власну протилежність, що є частиною їхньої природи. Танок добра і зла, Бога і диявола – це постійна метаморфоза. Зазна-чається, що саме танець, а не стрибок є ближчими до божес-твенної гри. Адже в танці рухи постійно повторюється, хоча кожен рух є тільки копією оригіналу, і ця копія повторюється доти, доки не стає протилежністю оригіналу, що вже давно зник у небутті. Вказується, що людська мораль спирається на не-природні правила, де визначається оригіналом тільки добро, а його повторення має бути ідеальним. Насправді, мораль настільки далеко відходить від природи добра і зла, що апелює вже не до них, а до симулякрів. На думку Ж. Дельоза, кожна річ вже є симулякром самої себе. Отже, Бог є також симулякром самого себе, який багаторазово повторюється доки не розмотується до повного нуля. Бог повторює себе доки не стає самопроти-лежністю, отже, його природа самоіманента та включає в себе від самого початку зачаток зла, а не тільки добра. Тож існує єдиний закон вічного повторення, а тому, Бог ніколи не зникає та завжди повертається навіть з точки нуля. Робиться висновок, що метаморфічне багаторазове повторення добра є онтологічним виміром добра і зла відповідно до філософії Ж. Дельоза.