РЕЛІГІЙНА ТРАДИЦІЯ В КОНТЕКСТІ ПОСТСЕКУЛЯРНОЇ ПАРАДИГМИ
DOI:
https://doi.org/10.24919/2522-4700.40.200826Ключові слова:
відрефлексована релігія, духовність, культу- ра, новітні релігійні течії, постсекулярність, релігія, релігійна традиція, секуляризація, традиціяАнотація
Метою статті є концептуальне виявлення глибинних засад релігійної традиції і деміфологізація «пере- моги сучасності над традицією»; осмислення реалій сучас- ного релігійного життя і соціокультурних аспектів реформу- вання українського суспільства. Методологічними засадами дослідження стали традиціоналізм, релігійна та синергійна антропології, герменевтика, філософський символізм. Наукова новизна. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст., світ переживає інституційне і соціокультурне повернення релігії, хоча в контексті постсекулярної парадигми втрачаються глибинні смисли релігійної традиції. Ми є свідками вульгаризації, ство- рення різноманітних спотворених форм релігійності. Мо- виться про певні «релігії», які прагнуть підлаштуватися під пануючий у сучасному західному світі раціональний, профан- ний світогляд. Але, за будь-яких випробувань історичної долі, релігійна традиція завжди буде залишатися онтологічним принципом людини, суспільства, народу і людства в історії, метафізичною основою буття культури. У соціокультурному вимірі релігійна традиція залишається головним засобом відтворення і трансляції духовних цінностей, без яких неможливо уявити собі будь-яку культуру. Релігійна традиція здатна по- силювати колективну ідентичність, сприяти сталому розвит- ку суспільства, особливо в умовах духовної кризи і політичних трансформацій. Висновки. Тенденції постекулярного світу показують, що новостворені релігійні течії, які відступають від традиції, породжують невтримну силу руйнації, наприклад екстремізм. Саме розрив і диспропорція між глибинним духов- ним змістом культури і її репрезентативними формами – одна з головних причин духовної кризи. Україна повинна виробити внутрішню відпорність на виклики сучасності і прислуховува- тись до своїх духовних особливостей.
Посилання
Аверьянов В.В. О «синтезе» православной идеологии. URL : https://pravoslavie.ru/5097.html.
Вебер М. Соціологія. загальноісторичні аналізи. Політика. Київ : Основи, 1998.
Віллем Ж.-П. Європа та релігії. Ставки XXI століття. Київ : Дух і Літера, 2006.
Горкуша О. Актуальність релігії та сакральних цінностей в постсекулярну добу (європейський та український контекст). 2015. URL : https://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/59505/.
Дугин А.Г. Политика и теология. 2011. URL : www.evrazia.tv/content/ceminar-tradiciya-ii-desekulyarizaciya-vtorzhenie-teologii-v-politiku.
Єленський, В. Глобальні тенденції релігійного розвитку у ХХІ столітті. 2009. URL : https://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/32037.
Журавский А. Религиозная традиция в условиях кризиса секуляризма. 2004. URL : http://www.religare.ru/2_10235.html.
Загребельний, І. Секуляризм, десекуляризація, постсекулярність: до проблеми релігійної характеристики сьогодення. 2013. URL : https://www.religion.in.ua/main/20718-sekulyarizm-desekulyarizaciyapostsekulyarnist-do-problemi-religijnoyi-xarakteristiki-sogodennya.html.
Костылев П. Танго для узурпатора: Реален ли постсекулярный мир? 2009. URL : http://www.russ.ru/pole/Tango-dlya-uzurpatora.
Кырлежев А. (2004). Постсекулярная эпоха. 2004. URL : https://magazines.gorky.media/continent/2004/120/postsekulyarnaya-epoha.html.
Лосский В.Н. Предание и предания. Богословие и Боговидение. 2000. С. 513–544. Москва : Издательство Свято-Владимирского братства.
Милбанк Дж. «Христианство возродится только в том случае, если будет стараться все заново переосмыслить по-христиански…». 2013. URL : https://www.religion.in.ua/main/bogoslovya/24071-dzhonmilbank-xristianstvo-vozroditsya-tolko-v-tom-sluchae-esli-budet-staratsyavsyo-zanovo-pereosmyslit-po-xristianski.html.
Ткаченко О.А. Духовність традиції: соціально-філософський аналіз : автореф. дис. канд. філос. наук. Київ : Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, 2010.
Товбин К.М. Религиозная гальванизация как имитация традиционной духовности. Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Філософія. Політологія. 2013. Вип. 3(113). С. 86–89. Київ : КНУ.
Узланер Д. «Постсекулярное»: ставим проблему. 2009. URL : http://www.russ.ru/pole/Postsekulyarnoe-stavim-problemu.
Филипович Л. Релігійність українців здебільшого ситуативна. 2015. URL : https://tyzhden.ua/Society/139338.
Хабермас Ю. Против «воинствующего материализма. Постсекулярное общество – что это? Российская философская газета. 2008. 4(18), 1–2.
Хоружий С.С. Постсекуляризм и ситуация человека. URL : http://synergia-isa.ru/wp-content/uploads/2012/08/hor_postec_i_sit_chel.pdf.
Хоружий, С.С. Постсекуляризм и антропология. 2014. URL : http://synergia-isa.ru/wp-content/uploads/2014/02/hor_postsecularizm_i_anthropology.pdf.
Штёкль К. Постсекулярная субъективность в западной философской дискуссии и в православном богословии (пер. А.И. Кырлежева). Философия религии: Альманах 2010–2011. Москва : Наука.
Berger P. Religious America, Secular Europe?: A Theme and Variations. Burlington. 2008.
Beckford J. A. Public Religions and the Postsecular: Critical reflections. Journal for the Scientific Study of Religion. 2012. 51(1). 1–19.
Guenon, Rene. The crisis of the modern world. Ghent : Sophia Perennis, 1996. 24. Possamai Adam. The i-zation of Society, Religion, and Neoliberal Post-Secularism. Palgrave Macmillan. 2018. doi: 10.1007/978-981-10-5942-1
O'Callaghan, Paul. Cultural challenges to faith: a reflection on the dynamics of modernity. Church, communication and culture. 2017. 2(1). 25–40. URL : https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/23753234.2017.1287281?src=recsys doi: https://doi.org/10.1080/23753234.2017.1287281.
