Людинознавчі студії: збірник наукових праць. Серія «Філософія»

ДІАЛЕКТИКА ЦІННІСНИХ ЗМІН У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Андрій БІГУНЯК — 2024-05-30

Анотація. Метою статті є виявлення та обґрунтування методологічних підходів і методів для вивчення аксіологічних змін у сучасному українському суспільстві. Зважаючи на поліфонічність філософського дискурсу, розрізняючи різні типи діалектичного вчення, розглядаємо предмет нашого дослідження з урахуванням різних точок зору та принципів, зокрема класичної діалектики та її сучасного аналога – синергетики. Методологія дослідження передбачає доцільність застосування основних законів класичної діалектики, а також основних положень синергетичного вчення у поняттях: атрактор – як мета і вектор ціннісних орієнтацій особистості і спільноти упродовж останніх десятиріч; точка біфуркації – як розгалуження шляхів аксіологічних змін у різних сферах особистісного і суспільного життя, при цьому очевидною є властивість фрактальності складників аксіологічної сфери – подібність часткового і загального, екзистенційного як основи соціального тощо; фактор випадковості (флуктуації) – як чинник процесів розвитку та самоорганізації аксіологічної сфери сучасного українського суспільства. Наукова новизна роботи пов’язана із визначенням діалектики аксіологічних змін не лише як теорії і методу пізнання та перетворення дійсності, але і як процесу розвитку цих змін. Водночас для означення суті поняття «цінності» вважаємо за доцільне використати універсальне поняття «щастя» у визначенні стану повного і тривалого вдоволення від життя загалом. Висновки. Аксіологічні зміни в особистісному та суспільному вияві набувають статусу причини і наслідку у розгортанні подій і явищ, впливають на духовну і матеріальну сферу, соціальні умови буття, зумовлюють нестабільність, суперечливість, конфліктність на шляху до гармонії, злагоди і порядку за діалектичними законами розвитку у процесі змін та утвердженні його результату.

ФІЛОСОФСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА

Тетяна БІЛАН — 2024-05-30

Анотація. Метою статті є виявлення та обґрунтування філософських тенденцій сучасного українського мистецтва. Методологія дослідження базується на основних положеннях загальнонаукових методів аналізу, синтезу, узагальнення. Також використано синергетичний підхід, який забезпечив можливість розглядати у взаємодії філософію і мистецтво як форми суспільної свідомості і феномени культури. Наукова новизна роботи пов’язана із виявленням філософських тенденцій сучасного українського мистецтва та введенням фактора російсько-української війни (з 2014) як чинника виникнення певних тенденцій (флуктуацій) у сучасному мистецтві. Філософські тенденції сучасного мистецтва виявляємо в інтелектуально-раціональному відображенні дійсності художньо-виражальними засобами різноманітних мистецьких явищ, течій і форм – інтелектуалізму, перформансу, симулякру, віртуальної/доповненої реальності, бодіарту, екоарту, фотореалізму в живописі, акцентованої еклектичності, гіперреалізму, еротичності, толеруванні кітчу, стиранні меж між високим, піднесеним, героїчним і низьким мистецтвом, мистецькій утилізації відпрацьованих артефактів (зокрема, воєнних, зібраних з полів бойових дій російсько-української війни (з 2014 року), естетизації жахливого, потворного, пошуку/утвердженні/змінах ідентичності, масмедійності, іронії, комерціалізації мистецької діяльності, «політизації мистецтва» тощо. Висновки. Сучасне мистецтво є сукупністю сформованих у другій половині ХХ століття художньо-виражальних засобів і форм, що забезпечують концептуальне відображення проблематики взаємин особистості та суспільства, що відтворені у медіамистецтві, а також у традиційних видах мистецтва. Філософські тенденції сучасного українського мистецтва – це екзистенційна потреба його суб’єкта (творця і споживача) відтворити художньо-естетичний самовияв сьогодення, гармонізувати буття, пізнати його сенс, визначити своє місце у ньому.

ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПЕРСОНАЛІЗМ У ФІЛОСОФІЇ ЙОСИПА СЛІПОГО

Роксолана ВЕРБОВА — 2024-05-30

Анотація. Мета статті – дослідити філософські ідеї Йосипа Сліпого в контексті християнського персоналізму. Акцентовано увагу на аналізі особи українським митрополитом: самотності особи, духовно-психологічної неузгодженості, невмінні долати життєві негаразди під час війни. Методологічними засадами наукового дослідження є методи: біографічний, аналізу та синтезу, герменевтичний. За допомогою біографічного методу досліджено вплив творчої діяльності мислителя на становлення персоналістських ідей. Методи аналізу та синтезу були застосовані для розкриття багатоаспектності підходів до проблеми особи. Завдяки герменевтичному методу визначено, що в пізнанні процес розуміння існування, розуміння звідки походить і куди йде людина, розуміння глибин і висот, яких людина може осягнути, трансформує її у духовні виміри особистості. Наукова новизна статті полягає в окресленні суті персоналізму у філософських поглядах українського мислителя, яка визначається через проблеми самоідентифікації та самовизначення особи, національної самосвідомості, утвердження духовності особи крізь призму її взаємодії із Богом. Проаналізовано джерела формування світогляду Й. Сліпого, які стали важливими і для становлення концепцій представників європейського християнського персоналізму. Аналіз проблеми персоналізму в філософських ідеях українського мислителя проглядається в окресленні суті особистості крізь призму взаємодії віри і науки у пізнанні нею світу, який, як і людина, походить від Бога. У статті автор актуалізує поняття благородності особи у любові до Бога, яка окреслює її духовне життя через мислення, чуттєвість і волю. Висновки. Доведено, що лише, коли людина зрозуміє ким вона є та що становить її велич, а також велич інших людей і Творця, то таким чином вона усвідомить себе як особу. В цьому твердженні розкривається християнський персоналізм у поглядах Й. Сліпого. У статті досліджено проблему самопізнання, яке є тривалим процесом з точки зору Й. Сліпого, оскільки необхідно заглянути всередину себе самого, лише тоді можна буде означити людину як духовно-розвинуту особистість. Запропоновано трактувати докази стосовно існування Бога для кожної особи, які спираються на засади причиновості й об’єктивності людського пізнання і на природу людини, як прояви християнського персоналізму у філософії Й. Сліпого.

ТОТОЖНІСТЬ МИСЛЕННЯ І БУТТЯ: НАРИС НАПЕРЕДРОЗУМІННЯ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД

Степан ВОЗНЯК — 2024-05-30

Анотація. Мета роботи – виявити і сформулювати методологічні засади історико-філософської аналітики принципу тотожності мислення і буття, який багатьма філософськими напрямами вважається нерелевантним, оскільки є вихідним принципом класичного способу філософування і не відповідає сучасним реаліям. Методологія. Вихідним принципом постає текстологічний аналіз творів, який супроводжується методом феноменологічного аналізу. Під час роботи з текстами задіяні такі методи, як етимологічне тлумачення, логічна експлікація і інтуїтивно-образне прояснення. Наукова новизна. Для того, щоб були зафіксовані методи розгляду предмета дослідження, він має бути якимось чином схоплений на дометодологічному, дорефлексивному рівні. Цей вимір, що підготовлює усвідомлену методологію, дуже часто лишається поза увагою, проте саме він «вирізає» предмет дослідження з цілісної картини світу. Звідси увага до мислення, яке підготовлює дослідження, тобто не відрефлектоване як чітка методологія. У філософії ми здебільшого маємо справу із рефлексією, із мисленням про мислення, а отже, у нас є можливість окреслювати форми мислення до розгляду конкретної проблеми; з іншого боку, єдина форма представленості предметів дослідження – це думка, тим самим ми апріорі знаходимось у єдності методу і предмета дослідження. Наведена суперечність виражає основну методологічну проблему дослідження принципу тотожності мислення і буття. Висновки. По-перше, такий принцип артикулюється у декількох історико-філософських наративах, при цьому у величезній кількості парадигм він існує імпліцитно, що потребує окремої уваги у разі побудови історико-філософського аналізу тотожності мислення і буття. По-друге, він є фундаментом існування філософії взагалі, оскільки специфіка останньої полягає у тому, що філософське мислення рефлексивно діє і рухається за контурами буття. Третій аспект – це те, яким чином з цього принципу виростають онтологічні параметри людської практики.

ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА СТРУКТУРУ, ЗМІСТ І РОЛЬ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Оксана ІВАНОВА — 2024-05-30

Анотація. Глобалізація поступово змінює парадигму вищої освіти, її структуру, зміст та призначення. Одним із найбільших глобалізаційних впливів на розвиток освіти в України є військова активність по всьому світі і зокрема російсько-українська війна. Для відновлення української економіки після війни потрібні кваліфіковані спеціалісти, які завдяки отриманій освіті, знанням та досвіду зможуть наполегливо працювати над відбудовою та подальшим конкурентним розвитком країни. Актуальність дослідження полягає в тому, що глобалізація вимагає від вищої освіти не лише адаптації до зовнішніх змін, але й активної ролі у формуванні нової глобальної економічної, соціальної та культурної реальності. Заклади вищої освіти мають стати центрами інновацій та розвитку відповідно до потреб сучасного глобалізованого світу. Метою статті є формування комплексного підходу до вивчення напрямів розвитку вищої освіти в умовах глобалізаційних впливів. Методологічними засадами дослідження стали аналіз та синтез наявної літератури, порівняльний метод для оцінки різних підходів до освітньої політики, а також абстрактно-логічний метод для теоретичного обґрунтування висновків. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні напрямів для адаптації вищої освіти до глобалізаційних викликів, зокрема в оновленні освітніх програм, реформуванні управлінських структур та зміцненні міжнародної співпраці. Висновки. За результатами дослідження встановлено, що вища освіта потребує проведення реформ, які відповідають глобалізаційним перетворенням. З’ясовано, що зміни у структурі передбачають перегляд управлінських моделей та забезпечення більшої автономії закладам освіти, що дозволить їм більш ефективно адаптуватися до міжнародних освітніх тенденцій та викликів. Щодо змісту вищої освіти, то необхідно зосередитися на інтеграції міжнародних стандартів та практик, оновленні навчальних програм з метою розвитку критичного мислення, цифрової грамотності та міжкультурної компетентності студентів. Обґрунтовано, що глобалізація вимагає від вищої освіти не лише реагування на зовнішні зміни, але й активного лідерства у формуванні нового глобального освітнього ландшафту.

ТРАНСГУМАНІЗМ У ЦИФРОВУ ЕПОХУ: БЕЗПЕКА ТА РИЗИКИ

Надія КАПУСТІНА — 2024-05-31

Анотація. Метою статті є філософське обґрунтування проблеми безпеки конструювання нової людини як проєкту «трансгуманізм» в цифрову епоху ризику. Методологічну основу дослідження становлять принципи історичного, системно- ситуаційного, міждисциплінарного підходів. Міждисциплінарний підхід застосовувався для розкриття проблеми наслідків використання цифрових технологій їхньої безпеки та ризиків під час впровадження проєкту «трансгуманізм». У дослідженні були використані теоретичні методи пізнання: абстрагування, формалізація, аналогія, синтез, аналіз; для опису проблеми людського конституювання, для пояснення явищ «безпека», «ризик», «цифра», «людина», «транслюдина» використовувався феноменологічний метод. Наукова новизна. Наукова новизна дослідження полягає у філософській концептуалізації проблеми людського та постлюдського в цифрову епоху шляхом впровадження проєкту «трансгуманізм», який спрямований на конструювання нової людини, безпеки та ризиків з цим пов’язаних. Постлюди можуть виявитися повністю штучними творіннями, заснованими на штучному інтелекті, деякі постлюди зможуть навіть відмовитися від власного тіла і жити як інформаційні структури у гігантських надшвидких комп’ютерних мережах. Використовуючи нейронні мережі, можна буде уникнути необхідності програмування надрозуму, досить буде дати йому вчитися на своєму досвіді так само, як це робить дитина. Перспектива появи постлюдини ставить багато серйозних питань, над якими час задуматися вже зараз. Головне питання полягає в тому, що саме можна зробити для того, щоб мінімізувати шкоду, яка може бути завдана людині та постлюдині у зв’язку з проникненням цифровізації в глобальний простір. Висновки. Техносфера стає основою, що впливає на всі умови та форми життєдіяльності людського суспільства. З найбільшою гостротою ставиться питання про потенційну шкідливість і загрозу науково-технічного прогресу. З одного боку, завдяки високим технологіям через процеси цифровізації та технологізації людина отримує верховенство над навколишнім світом, а з іншого – людина сама стає джерелом хаосу і втрачає здатність контролювати наслідки своїх дій. Виникають питання безпеки та ризиків у прагненні людини самовдосконалюватися та вдосконалювати простір навколо себе.

АКСІОСФЕРА ВІРТУАЛЬНОГО МИСЛЕННЯ ЯК СУЧАСНА ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМА

Олег КУЧЕРУК — 2024-05-31

Анотація. Метою статті є дослідження ціннісного простору віртуального середовища комунікації в контексті формування нової ціннісної парадигми, що притаманна сучасному інформаційному суспільству. Методологія наукової праці спирається на метод критичного аналізу, аналітичний та описовий методи дослідження, в роботі використовується феноменологічний та соціально- філософський підходи. Наукова новизна статті представлена тим, що аналізується саме ціннісний простір аксіосфери віртуального мислення, що перебуває в процесі постійної трансформації. У викладі основного матеріалу розглядаються соціокультурні підвалини формування аксіосфери віртуального мислення. Вказується на неоднозначність та суперечливість процесу формування нового ціннісного поля, якому властива певна соціальна мімікрія та інтелектуальна деградація, міфологізація свідомості тощо. В дослідженні констатується, що сучасні цифрові комунікативні технології дають можливість миттєвого залучення в колективні процеси інформаційного обміну, але разом з тим руйнуються психологічні бар’єри людської самості як певні екзистенційні феномени, що тісним чином пов’язані з людською індивідуальністю, з її біологічною зумовленістю намацувати свій неповторний шлях до самоактуалізації. Така глобальна цифрова громада породжує суспільство ефективного комунікативного обміну, але одночасно вона сприяє поширенню імпульсів тривоги та соціального нігілізму, усвідомлених та неусвідомлених дій, скерованих на прорив до власної екзистенції, неповторності, суб’єктності, що розчиняється в мережі нової віртуальної аксіосфери. У статті здебільшого в критичному описовому стилі розглядаються питання, окреслені вище, одночасно з цим констатуються також конструктивні функції віртуального середовища. У висновках відбувається узагальнення наукового пошуку, зумовленого тематикою статті, наголошується на актуальності подальшого дослідження аксіосфери віртуального мислення, що являє собою мотивуючу, керуючу та ціноутворюючу основу інформаційного суспільства, що має прямий світоглядний вплив на ціннісні підвалини сучасного соціуму.

РОМАН КАДЗУО ІШІҐУРО «НЕ ВІДПУСКАЙ МЕНЕ» ЯК ДІАГНОСТИКА СУЧАСНОЇ СИТУАЦІЇ В ОСВІТІ

Віра ЛІМОНЧЕНКО — 2024-05-31

Анотація. Мета роботи – засобами філософської аналітики літературних творів здійснити розгляд домінантних тенденцій сучасної системи освіти. Методологія. У статті застосований метод культурологічно-антропологічного прочитання художньої літератури, коли текст виявляє суттєві для сучасної ситуації характеристики. Методолого-теоретичною засадою такого прочитання постає розуміння феномену мистецтва Теодором Адорно: пряме висловлювання тяжіє до ідеологічності і тому приховує істину, мистецтво не претендує на правдивість буквального зображення, але робить видимим і відчутним те, про що не можна говорити ясно й однозначно. Наукова новизна. Оскільки людина як істота культури не має від природи суто природних органів сприйняття і ці органи створюються у процесі культурно-історичного процесу, роман Кадзуо Ішіґуро береться як специфічний орган людського сприйняття, що дозволяє чітко бачити, і у такому контексті він постає діагностикою ситуації у сучасній освіті. Художні образи роману працюють як поняття, схоплюючи предмет, що розглядається, не в звично відомій емпіричній формі, але доводять його до граничного виміру. Це дозволяє віднести роман до жанру педагогічної антропології. Висновки. Якщо відійти від метафоричних образів роману і перейти на дисциплінарну мову філософії, то йдеться про те, що прагматично орієнтована освіта усуває все «зайве» – поезію, малювання, музику, залишаючи функціональне вирощування людського ресурсу. Це ставить проблему згубності утилітарно орієнтованої освіти, яка вписує людське життя у наявні тут і тепер установки, урізаючи його до засобу досягнення утилітарно-соціальних цілей і робить людину маріонеткою соціуму.

АНАЛІЗ ФІЛОСОФСЬКИХ АСПЕКТІВ ВІРТУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ, СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ ТА ЇХНЬОГО ВПЛИВУ НА СВІДОМІСТЬ ТА СПРИЙНЯТТЯ

Надія МАРИНЕЦЬ — 2024-05-31

Анотація. Мета статті полягає в розгляді та аналізі філософських аспектів віртуальної культури та соціальних мереж, дослідженні їхнього впливу на свідомість і сприйняття сучасного індивіда. Проводиться розгляд філософських аспектів віртуальної культури та соціальних мереж, а також їхнього впливу на свідомість та сприйняття сучасної людини. Поглиблене дослідження цих аспектів дозволить виявити основні тенденції та виклики, що виникають у цифровому столітті, та сприятиме розумінню того, як ці технології перетворюють наше сприйняття світу. Дослідження полягає у виявленні можливих етичних, соціальних та культурних наслідків використання віртуальної культури та соціальних мереж. Шляхом аналізу різних аспектів цифрового середовища визначено важливі аспекти, які варто враховувати для забезпечення збалансованого та етичного використання цих технологій у сучасному суспільстві. Методологічна база дослідження включає у себе філософський аналіз, культурологічний підхід та використання міждисциплінарних методів. Філософія дозволяє розкрити сутність віртуальної культури та соціальних мереж, а культурологічний підхід допомагає в контекстуалізації цих явищ у сучасному суспільстві. Використання міждисциплінарних методів дозволяє охопити різні аспекти впливу віртуальної культури на свідомість та сприйняття. Наукова новизна. Дослідження вносить новий внесок у розуміння філософських аспектів віртуальної культури, розкриваючи її вплив на формування індивідуальної та колективної свідомості. Акцент робиться на тому, як соціальні мережі впливають на сприйняття інформації, конструюючи новий спосіб комунікації та структуру світогляду. Тема, яку ми описали, звучить цікаво й актуально, оскільки вплив соціальних мереж та віртуальної культури на свідомість і сприйняття стає все більш обговорюваним у сучасному світі. Розкриті філософські концепції, які можна застосовувати до аналізу віртуальної культури і соціальних мереж. Проводиться аналіз того, як використання соціальних мереж і віртуальних платформ впливає на формування свідомості і мислення сучасної людини. Висновки. Результати дослідження дозволяють зрозуміти, що віртуальна культура та соціальні мережі перетинаються з філософією і суттєво впливають на формування сучасної свідомості. Важливість цього впливу варто розглядати як ключовий фактор у розвитку інформаційного суспільства та визначенні нових парадигм сприйняття реальності. Дослідження має велике значення для філософії, соціології та культурології, допомагаючи зрозуміти динаміку змін у сучасному світі під впливом віртуальних технологій.

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

Валерій ПАВЛОВ — 2024-05-31

Анотація. Метою статті є осмислення особливостей функціонування інформації як особливої реальності, якою можна оперувати; специфіки її присутності в електронно-обчислювальних машинах; співвідношення в інформації матеріального та ідеального. Методологічні засади дослідження. Інформація розглядається як атрибут матерії, який, зберігаючи свої сутнісні ознаки, по-різному проявляє себе на рівнях неживої і живої природи та у суспільстві. Завдяки людській свідомості у соціумі вона функціонує передусім у формі знань, утворюючи тим самим особливу реальність, в якій внутрішньо взаємопов’язані об’єктивне і суб’єктивне, матеріальне та ідеальне. Суб’єкти мають можливість оперувати цією реальністю, надавати їй різні форми існування, в т. ч. певним чином кодувати. Тим самим ідеальне може набувати нематеріального способу буття і навпаки. Наукова новизна. Проводиться ідея про важливу роль інформації у самоорганізації світу. Показано, що по мірі ускладнення матеріальних систем її значення зростає. Це особливо відчувається у суспільстві, де таке утворення отримує статус особливої цінності. Інформація пронизує всі сфери суспільного життя і від неї значною мірою залежить успіх людської життєдіяльності. Звертається увага на внутрішній потенціал інформації і можливість його застосування різними суб’єктами на користь або на шкоду іншим суб’єктам чи суспільству. Підкреслюється роль моралі як своєрідного «запобіжника» у ситуаціях використання людьми інформації в корисливих цілях. Висновки. Інформація – утворення, що має складну структуру і різні форми існування. Від природи вона індиферентна до економіки, політики, права, релігії, моралі, але активно використовується людьми для досягнення своїх цілей у різних сферах суспільного, колективного та індивідуального життя. Залежно від обставин здатна до трансформацій у своїх матеріальних та нематеріальних проявах.

ЕТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ В СФЕРІ НАУКОВИХ ІННОВАЦІЙ: ВИКЛИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ

Оксана ПАТЛАЙЧУК — 2024-05-31

Анотація. Мета статті полягає в аналізі етичних аспектів наукових інновацій, висвітленні викликів, які вони ставлять перед дослідниками, та обговоренні можливостей вирішення цих етичних питань. Розглядаються етичні аспекти досліджень у галузі наукових інновацій, звертаючи увагу на важливі виклики та перспективи в цьому контексті. Виокремлюється необхідність етичного підходу у сучасних наукових дослідженнях, зокрема в контексті зростання технологічних можливостей. Актуальність теми етики дослідження у сфері наукових інновацій надзвичайно висока у сучасному світі, де технологічний прогрес стрімко розвивається. Зростання наукових відкриттів і впровадження інновацій породжують нові етичні виклики, пов’язані з приватністю, безпекою, а також соціальними та моральними аспектами. Розгляд цієї теми не лише сприятиме розумінню можливих ризиків, але і спрямує зусилля наукової спільноти на пошук етично обґрунтованих рішень для розвитку наукових інновацій. Методологічні засади. Стаття ґрунтується на аналізі актуальних наукових джерел, вивченні етичних принципів та прийомів, а також на огляді сучасних прикладів досліджень у галузі наукових інновацій. Застосовуються методи порівняльного аналізу та системного підходу для вивчення етичних аспектів. Наукова новизна статті полягає в аналізі етичних аспектів наукових досліджень та інновацій, що стає все більш актуальним у сучасному світі, насиченому технологічними та науковими досягненнями. Крім того, акцентується увага на можливостях, які відкриваються завдяки етичному підходу до наукових досліджень та інновацій. Стаття вносить важливий внесок у розуміння етичних викликів у науці та інноваціях, пропонуючи оновлені підходи до їх вирішення в умовах стрімкого розвитку технологій. Новизна полягає в розгляді сучасних проблем та підходів до їх розв’язання. Висновки. У заключенні статті підсумовуються здобуті результати та формулюються рекомендації щодо подолання етичних викликів у наукових дослідженнях. Визначається важливість етичних аспектів у контексті наукових інновацій та підкреслюється необхідність постійного вдосконалення етичних стандартів у науковій спільноті.

МІФОЛОГІЧНА ПІДСТАВА ІСТОРИЧНОГО ФОРМУВАННЯ ФЕНОМЕНУ СЛАВИ

Марина САВЕЛЬЄВА — 2024-05-31

Анотація. Мета дослідження. У статті розглядаються особливості значення феномену слави у контексті давньогрецької культури та умови впливу міфу на процес його формування. Методологія. Дослідження здійснено на підставі методу єдності історичного та логічного, внаслідок чого показано суперечливий характер слави як відображення суперечливості переходу від міфу до логосу та поєднання у її змісті моральних та соціально-політичних аспектів. Наукова новизна. У статті аргументується ідея про те, що слава починаючи з гомерівської доби давньогрецької культури мала амбівалентний характер, вміщаючи у себе залишки міфологічного світовідношення та раціональності, яка щойно почала формуватися. Це відтворилось у відповідних поняттях і частково збереглось до сьогодення. Зокрема, у статті виділено два основних терміни, які за часів Гомера вживались для визначення слави: κλέος та κῦδος, і показано їх взаємне відношення залежно від конкретної ситуації прояву. Проаналізовано також, яким чином пов’язані окремі аспекти значення слави як «героїчного вчинку» та як «поголосу/чутки»; яким чином впливали на упорядкування змісту слави об’єктивні обставини розвитку суспільства; проаналізовано співвідношення слави, честі та гідності за прикладом поведінки гомерівських героїв; доведено сакральний характер слави. Висновок. Міфологічна підстава слави проявляється в обов’язковості словесного передання героїчного вчинку (подвигу). Слава водночас є станом абсолютної перемоги, що викликає захоплення, урочистість, та процесом поширення відомостей про це у певних висловах (славослів’я). Славна дія обов’язково має супроводжуватися словом як виразом абсолютного осмислення; отже, слово також є тотожним славі. Ці аспекти її сутності утворюють міфологічну єдність і тотожність виключної дії, виключного почуття та цілковитого зовнішнього визнання/підтвердження.

АНАЛІЗ КІЛЬКІСНОГО ПРОЯВУ СВОБОДИ ВИБОРУ З ВИКОРИСТАННЯМ ДЛЯ ЦЬОГО ЇЇ БАЗОВИХ ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ

Олександр ТЮЛЬКІН — 2024-05-31

Анотація. Метою є аналіз феномену свободи вибору, його кількості, використовуючи для цього обмеження як зворотну сторону свободи вибору. Методологічними засадами слід вважати декілька ключових наукових методів, які дозволяють нам обходитися без необхідності сприймати виключно складники свободи, щоб сформувати критерії її кількості у категорії вибору. Наприклад, метод герменевтичного кола, який являє собою взаємозв’язок цілого та частин. Або принцип діалектичного протиріччя, який будучи частиною філософського методу, може бути використаний, щоб зосередитися не тільки на цілих частинах, а й незначних. Та низка інших класичних методів, що були у цьому комплексному дослідженні свободи вибору, обмежень та їх кількісної ознаки. Тому у нашому розумінні свобода вибору не закінчується там, де починаються межі протилежного, вона продовжує набувати ознак, але в різній кількісній та якісній орієнтації. Це так званий «аналіз протилежностей» через реверсивне тлумачення або позиціювання від зворотного елемента. Наприклад, у такому разі свобода – це та кількість обмежень, яка перепадає людині протягом життя. Наукова новизна. Якщо раціонально проводити дослідження стосовно феномену свободи вибору, враховуючи при цьому його реальний прояв у нашому житті, то можна зазначити важливість такого критерію, як кількість свободи. Це умовний критерій, що загалом оцінюється за наявністю дійсних можливостей або їх відсутності. У такому разі було звернено увагу на те, що свобода вибору – це не лише прояв свободи, а так само і її протилежностей. Саме тому нас цікавив не просто факт наявності певного прояву вибору, але і його критерії кількості (які завжди можуть складатися від двох визначень та більше), щоб сформувати відповідне уявлення про дійсність сучасного людського вибору. У межах цієї концепції антиподом свободи вибору були обмеження, якраз вони і виступили формальним прикладом кількісної ознаки свободи вибору. Висновки. Результати цього дослідження доволі прості, але тільки тому, що нам вдалося їх сформувати таким чином, щоб це було просто та доступно. Спочатку це відповіді на окремі питання, наприклад, про реальне існування такого формулювання, як кількість свободи вибору, яку дійсно може бути озвучено, але в основному тільки окремими науковцями, які для цього інтерпретують показник свободи вибору згідно з проявами нашої життєдіяльності на практиці. Для нас такими проявами стали обмеження. Бо вони мають пряме відношення до свободи і їх роль у нашому житті досить обґрунтована. Це якраз відображається на рівні контролю над різними складниками життя. Наприклад, якості життя, яка може послужити показником названої свободи. І наостанок, знаючи все це, нам ще чіткіше стала зрозуміла природа свободи вибору й обмежень, їх невід’ємність та цілісність.