ГАЙДЕҐҐЕРІВСЬКИЙ ПАРМЕНІД: ПЕРСОНАЖ ГАЙДЕГЕРІВСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ ЧИ АВТЕНТИЧНИЙ МИСЛИТЕЛЬ?
DOI:
https://doi.org/10.24919/2522-4700.49.1Ключові слова:
історія філософії, мислення, буття, тотожність, метафізика, дуальність, Парменід, М. Гайдеґґер.Анотація
Анотація. Мета роботи полягає у розкритті сутнісних рис та характеристик західного мислення через гайдеґґерівську інтерпретацію ідей Парменіда. Методологія статті передбачає занурення у історико-філософську площину, що зумовлює використання класичних методів понятійного, текстологічного, інтерпретативного та логіко-структурного аналізу. Також необхідною методологічною засадою дослідження є принцип єдності історичного і логічного. Наукова новизна. У статті розгортається смислова конотація між автентичними висловлюваннями Парменіда і їх гайдеґґерівською інтерпретацією. Внутрішня напруга та актуальність даної конотації схоплюється через гайдеґґерівський вирок сучасності, котрий звучить як «ми ще не мислимо», хоча історично західне мислення розгортається з установки на тотожність мислення і буття. Доводиться, що, попри загальне академічне визнання Парменіда моністом, у його наративі тотожності мислення і буття присутня внутрішня подвійність, котра в подальшому формує розрив між буттям і мисленням, оскільки мислення буття утворює раціональні надбудови над останнім, що затьмарюють буттєву неприхованість специфічною «владою мислення над буттям». Висновки. Попри зазначену дуальність і зафіксований розрив, цілісна гармонія цих вимірів можлива, але лише за умови повного розуміння буття у ракурсі гайдеґґерівсько-парменідівської неприхованості, на противагу абстрактним редукціям чистої логіки, що виключають діалектичне мерехтіння буття та існування, або прямолінійному біологічному тлумаченню духовного життя людини в контексті психофізіологічного складу людського організму. Відповідно до Гайдеґґерового Парменіда, світ відкривається нам, і це «включає» нашу реакцію на нього, за умови, що ми відповідним чином налаштуємо свій погляд. Таким чином, залучення до простору філософського дискурсу розширює наші можливості насолоджуватися багатовимірним розмаїттям людських зусиль і починань у всіх формах і сферах.
Посилання
1. Austin S. Parmenides: Being, Bounds and Logic. Parmenides: Being, Bounds and Logic. New Haven, Conn. and London, 1986. 203 p.
2. Barnes J. The Presocratic Philosophers. London and New York, 1982. 620 p.
3. Beaufret J. Dialogue with Heidegger: Greek Philosophy. Bloomington: Indiana University Press, 2006. 184 p.
4. Bryan J. The Pursuit of Parmenidean Clarity. Rhizomata, 2020. 8(2). P.218–238. doi: https://doi.org/10.1515/rhiz-2020-0010.
5. Cassin B. Humboldt, Translation and the Dictionary of Untranslatables. Forum for Modern Language Studies, 2017, 53(1). P. 71–82. doi: https://doi.org/10.1093/fmls/cqwo88.
6. Gallop D. Parmenides of Elea. Toronto, 1984. 162 p. doi: https://doi.org/10.2307/2185236.
7. Heidegger in Conversation With Heidegger. Phainomenon, 2021, 31. P. 11–15. doi: https://doi.org/10.2478/phainomenon-2021-0002
8. Heidegger M. Moira (Parmenides VIII, 34–41). Early Greek Thinking. Translated by David Farrell Krell and Frank A. Capuzzi. New York, Harper & Row, 1975. P. 79–101.
9. Heidegger M. What is Called Thinking? Translated by Grey, J. New York, Harper & Row, 1968. 244 p.
10. Heidegger M. Introduction to Metaphysics. Translated by Gregory Fried and Richard Polt. New Haven & London: Yale University Press, 2001. 330 p.
11. Heidegger М. Parmenides. Translated by Andre Schuwer and Richard Rojcewicz. Indiana University Press, 1992. 192 p.
12. Houellebecq M. Creative Absurdity. Interventions 2. Translated by Timothy Lavenz, 2019. URL: https://fragilekeys.com/2019/10/15/creativeabsurdity-houellebecq/
13. Kahn C. The Thesis of Parmenides. The Review of Metaphysics. 1969, 22. P. 700–724.
14. Khan A. Τὸ ἐξαίwνης and Time in Plato’s Parmenides. Dialogue. 2023, 62. P. 553–567. doi: https://doi.org/10.1017/S0012217323000100
15. Kirk G., Raven J. and M. Schofield. The Presocratic Philosophers. Cambridge, 1983. 488 p.
16. Milward A. Parmenides and Heidegger (1.1.0). Andrewmilward.Net, 2018. URL: https://philarchive.org/archive/MILPAH-4
17. Mourelatos A. The Route of Parmenides. Las Vegas, Zurich and Athens, 2008. 466 p.
18. Rorty R. The historiography of philosophy: four genres. Philosophy in History. Ed. by R. Rorty, J. B. Schneewind and Quentin Skinner. Cambridge: Cambridge University Press, 1984. P. 49-75.
19. Thatcher M. Heidegger’s Answer to Plato’s Parmenides. SOPHIA, 2024, 63. P. 345–361. doi: https://doi.org/10.1007/s11841-023-00983-y
20. Tor S. Mortal and Divine in Early Greek Epistemology. Cambridge, 2017. 410 p.
21. Tor S. Language and doctrine in Parmenides’ Way of Reality. The Journal of Hellenic Studies. 2023, 143. P. 250–275. doi: https://doi.org/10.1017/S0075426923000678
