ПІЗНАННЯ МІЖ ТРАНСЦЕНДЕНТНИМ ТА ІМАНЕНТНИМ: КЛАСИЧНІЙ І НЕКЛАСИЧНІЙ ПІДХОДИ

Анотація

Анотація. Метою статті є дослідження вихідних принципів класичної та некласичної гносеологій, а саме розуміння ними структури та внутрішніх механізмів пізнавальної діяльності. У цьому контексті основна увага приділяється аналізу ролі трансцендентного та іманентного досвідів у ній із позицій класичного та некласичного підходів. Методологічними засадами дослідження стали аналітичний підхід, що спрямований на аналіз пізнавальної діяльності, а також принципи компаративістики та герменевтики, що використовувалися під час порівняльного аналізу класичної та некласичної теорій пізнання. Наукова новизна. У сучасній філософії гносеологічна проблематика відіграє далеко не першочергову роль. Це при тому, що найвпливовішим її напрямом є аналітична філософія, особливо якщо говорити про західну філософію. Ця тенденція ще більшою мірою притаманна сучасній українській філософії. Тому наше дослідження можна вважати заповненням значної прогалини у ній. Також у ньому чи не вперше у вітчизняному філософському дискурсі основна увага зосереджується на конкретному аналізі гносеологічних складових частин класичної та некласичної філософій, чітко окреслюючи специфіку «класичної гносеології» та «некласичної гносеології». На наукову новизну також претендує аналіз місця і ролі трансцендентного та іманентного досвідів у пізнавальній діяльності в їх історико-філософській ґенезі – у процесі переходу від класичної до некласичної парадигми. Висновки. У межах класичної філософської парадигми і у класичній гносеології відповідно пізнавальний процес розумівся як такий, який можливий тільки через відношення до трансцендентного, тобто до трансценденталій. Таке розуміння пізнання помітно змінюється під час переходу до некласичної філософської парадигми, у якій, на відміну від трансцендентного, вирішальну роль відіграє іманентний, тобто безпосередній та всеосяжний досвід людини.