РЕЛІГІЙНА ТРАДИЦІЯ В КОНТЕКСТІ ПОСТСЕКУЛЯРНОЇ ПАРАДИГМИ
DOI:
https://doi.org/10.24919/2522-4700.40.200826Ключові слова:
відрефлексована релігія, духовність, культура, новітні релігійні течії, постсекулярність, релігія, релігійна традиція, секуляризація, традиція.Анотація
Анотація. Метою статті є концептуальне виявлення глибинних засад релігійної традиції і деміфологізація «перемоги сучасності над традицією»; осмислення реалій сучасного релігійного життя і соціокультурних аспектів реформування українського суспільства. Методологічними засадами дослідження стали традиціоналізм, релігійна та синергійна антропології, герменевтика, філософський символізм. Наукова новизна. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст., світ переживає інституційне і соціокультурне повернення релігії, хоча в контексті постсекулярної парадигми втрачаються глибинні смисли релігійної традиції. Ми є свідками вульгаризації, створення різноманітних спотворених форм релігійності. Мовиться про певні «релігії», які прагнуть підлаштуватися під пануючий у сучасному західному світі раціональний, профанний світогляд. Але, за будь-яких випробувань історичної долі, релігійна традиція завжди буде залишатися онтологічним принципом людини, суспільства, народу і людства в історії, метафізичною основою буття культури. У соціокультурному вимірі релігійна традиція залишається головним засобом відтворення і трансляції духовних цінностей, без яких неможлво уявити собі будь-яку культуру. Релігійна традиція здатна посилювати колективну ідентичність, сприяти сталому розвитку суспільства, особливо в умовах духовної кризи і політичних трансформацій. Висновки. Тенденції постекулярного світу показують, що новостворені релігійні течії, які відступають від традиції, породжують невтримну силу руйнації, наприклад екстремізм. Саме розрив і диспропорція між глибинним духовним змістом культури і її репрезентативними формами – одна з головних причин духовної кризи. Україна повинна виробити внутрішню відпорність на виклики сучасності і прислуховуватись до своїх духовних особливостей.
Посилання
1. Аверьянов В.В. О «синтезе» православной идеологии. URL : https://pravoslavie.ru/5097.html.
2. Вебер М. Соціологія. загальноісторичні аналізи. Політика. Київ : Основи, 1998.
3. Віллем Ж.-П. Європа та релігії. Ставки XXI століття. Київ : Дух і Літера, 2006.
4. Горкуша О. Актуальність релігії та сакральних цінностей в постсекулярну добу (європейський та український контекст). 2015. URL :
https://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/59505/.
5. Дугин А.Г. Политика и теология. 2011. URL : www.evrazia.tv/content/ceminar-tradiciya-ii-desekulyarizaciya-vtorzhenie-teologii-v-politiku.
6. Єленський, В. Глобальні тенденції релігійного розвитку у ХХІ столітті. 2009. URL : https://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_
religions/32037.
7. Журавский А. Религиозная традиция в условиях кризиса секуляризма. 2004. URL : http://www.religare.ru/2_10235.html.
8. Загребельний, І. Секуляризм, десекуляризація, постсекулярність: до проблеми релігійної характеристики сьогодення. 2013. URL :
9. Костылев П. Танго для узурпатора: Реален ли постсекулярный мир? 2009. URL : http://www.russ.ru/pole/Tango-dlya-uzurpatora.
10. Кырлежев А. (2004). Постсекулярная эпоха. 2004. URL : https://magazines.gorky.media/continent/2004/120/postsekulyarnaya-epoha.html.
11. Лосский В.Н. Предание и предания. Богословие и Боговидение. 2000. С. 513–544. Москва : Издательство Свято-Владимирского братства.
12. Милбанк Дж. «Христианство возродится только в том случае, если будет стараться все заново переосмыслить по-христиански…».
13. Ткаченко О.А. Духовність традиції: соціально-філософський аналіз : автореф. дис. канд. філос. наук. Київ : Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, 2010.
14. Товбин К.М. Религиозная гальванизация как имитация традиционной духовности. Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Філософія. Політологія. 2013. Вип. 3(113). С. 86–89. Київ : КНУ.
15. Узланер Д. «Постсекулярное»: ставим проблему. 2009. URL : http://www.russ.ru/pole/Postsekulyarnoe-stavim-problemu.
16. Филипович Л. Релігійність українців здебільшого ситуативна. 2015. URL : https://tyzhden.ua/Society/139338.
17. Хабермас Ю. Против «воинствующего материализма. Постсекулярное общество – что это? Российская философская газета. 2008. 4(18), 1–2.
18. Хоружий С.С. Постсекуляризм и ситуация человека. URL : http://synergia-isa.ru/wp-content/uploads/2012/08/hor_postec_i_sit_chel.pdf.
19. Хоружий, С.С. Постсекуляризм и антропология. 2014. URL : http://synergia-isa.ru/wp-content/uploads/2014/02/hor_postsecularizm_i_
anthropology.pdf.
20. Штёкль К. Постсекулярная субъективность в западной философской дискуссии и в православном богословии (пер. А.И. Кырлежева). Философия религии: Альманах 2010–2011. Москва : Наука.
21. Berger P. Religious America, Secular Europe?: A Theme and Variations. Burlington. 2008.
22. Beckford J. A. Public Religions and the Postsecular: Critical reflections. Journal for the Scientific Study of Religion. 2012. 51(1). 1–19.
23. Guenon, Rene. The crisis of the modern world. Ghent : Sophia Perennis, 1996. 24.
Possamai Adam. The i-zation of Society, Religion, and Neoliberal Post-Secularism. Palgrave Macmillan. 2018. doi: 10.1007/978-981-10-5942-1
25. O'Callaghan, Paul. Cultural challenges to faith: a reflection on the dynamics of modernity. Church, communication and culture. 2017. 2(1). 25–40. URL : https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/23753234.2017.1287281?src=recsys doi: https://doi.org/10.1080/23753234.2017.1287281.
