«ФІЛОСОФСЬКА СМЕРТЬ» ЯК МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПРИНЦИП

Анотація

Анотація. Мета роботи. У статті розглядається вимір методологічних питань, пов’язаний з особистісно-індивідуальними якостями мислителя, а саме – готовністю здійснювати мисленнєвий рух за логікою предмета, що передбачає вихід за межі самого себе, зупинку плинного потоку життя, внаслідок чого виникає метафора «філософської смерті». Методологія. Засобами реалізації цього завдання постають: по-перше, критична аналітика поняття-метафори «філософська смерть» і, по-друге, виявлення рівнів індивідуалізованого Я – тих характеристик Я, які стають умовою творчості, а не які постають перешкодою її. Наукова новизна. Показано, що «філософська смерть» як методологічний принцип працює як підготовка себе до мислення при домінанті уваги до життя предмета думки, що передбачає виключення своїх життєвих інтересів і вихід за межі самого себе. Готовність померти для світу має чисто інтелектуальний зміст – злам автоматично-звичного руху міркування, розкриття багатовимірних просторів мислення. «Філософська смерть» може розумітись як заглиблення у самого себе, але оскільки за своєю природою людина є універсумом, тобто з’єднанням множинного, принциповою відкритістю, то, занурюючись у глибини себе, людина здатна подолати свій емпіричний стан. У засади творчої дії входить такий вимір Я, який розкривається поняттям «особистість», причому засвідчене лице особи, що обособлюється і індивідуалізується. Перешкодою для творчого акту стає замість, – блокуючи відкритість Я суттєвим вимірам творчого акту. Висновки. Готовність до самозміни під поглядом істини іменується також метанойєю, яку планується у подальшому розглянути в антропологічно-культурному вимірі й розглянути таку хибну модифікацію самозміни, як лицемірство.