ОНТОЛОГІЯ МЕТАМОРФОЗИ ДОБРА І ЗЛА, БОГА ТА ДИЯВОЛА У ФІЛОСОФІЇ Ж. ДЕЛЬОЗА

Анотація

Анотація. Мета статті: розкрити специфіку онтологічного виміру добра і зла в філософії Ж. Дельоза. Методологія: у компаративному стилі аналізу висвітлено метаморфозу розмотування Бога до диявола у філософії Ж. Дельоза. Наукова новизна: визначення онтології добра і зла в симулякрі розмотування Бога до диявола. Висновки. Вказується на те, що Бог визначається Ж. Дельозом не в трансценденції, а в іманенції, тож, відповідно, він не може спрощуватися до субвенції добра. Людина звично зводить моральні цінності до категорій добра і зла, та зводить їх референції до Бога та диявола. Проте навіть сама людина не може бути спрощено визначена як людина добра та людина погана. Відповідно, на думку Ж. Дельоза, і Бога не можна заганяти в схожі рамки. Філософ звернув увагу на жорстокі вчинки юдейського Бога не тільки стосовно грішників, але й щодо праведників Бог проявляв жорстоку натуру. Це наштовхувало на думку, щодо поєднання в природі Бога і добра, і зла, які змінюються через велику гру, де все включено, і будь-яке правило допустимо впроваджувати усіма учасниками. Отже, на противагу стрибку віри С. К’єркегора пропонується танок Бога та диявола Фр. Ніцше. Проводиться аналіз різниці між стрибком віри та танцем, що стверджує буття добра і зла. Вказується на метаморфічну природу добра і зла, Бога і диявола, які через парний танок розмотуються до виміру нуля та перетворюються на власну протилежність, що є частиною їхньої природи. Танок добра і зла, Бога і диявола – це постійна метаморфоза. Зазначається, що саме танець, а не стрибок є ближчими до божественної гри. Адже в танці рухи постійно повторюється, хоча кожен рух є тільки копією оригіналу, і ця копія повторюється доти, доки не стає протилежністю оригіналу, що вже давно зник у небутті. Вказується, що людська мораль спирається на неприродні правила, де визначається оригіналом тільки добро, а його повторення має бути ідеальним. Насправді, мораль настільки далеко відходить від природи добра і зла, що апелює вже не до них, а до симулякрів. На думку Ж. Дельоза, кожна річ вже є симулякром самої себе. Отже, Бог є також симулякром самого себе, який багаторазово повторюється доки не розмотується до повного нуля. Бог повторює себе доки не стає самопротилежністю, отже, його природа самоіманента та включає в себе від самого початку зачаток зла, а не тільки добра. Тож існує єдиний закон вічного повторення, а тому, Бог ніколи не зникає та завжди повертається навіть з точки нуля. Робиться висновок, що метаморфічне багаторазове повторення добра є онтологічним виміром добра і зла відповідно до філософії Ж. Дельоза.