«ВРОДЖЕНІ ІДЕЇ» ЯК ПОТЕНЦІЙНИЙ ПРОЯВ СВІДОМОСТІ

Анотація

Анотація. Метою статті є аргументація потенційності свідомості як явища з огляду на філософські пошуки «апріорного знання». Дослідження проводиться для виконання таких завдань, як пошук умовного початку філософського мислення стосовно до-набутого знання; формування розуміння аргументів та контраргументів щодо «вроджених ідей»; осмислення свідомості в її потенційному прояві через «апріорне знання». У дослідженні застосовуються методи історичного та компаративного аналізу, метод мисленнєвого моделювання та трансцендентально-феноменологічний метод. Наукова новизна. У статті досліджено погляди філософів стосовно до-набутого знання. Звернення до метафізичних пошуків Платона формує розуміння умовного початку мислення стосовно до-набутого знання. Через «сумнів» Рене Декарта, критику «вроджених ідей» Джоном Локком та «нові досліди» Готфліха Лейбніца розглядаються аргументи та контраргументи щодо вродженого знання. Завдяки “а priori” Іммануїла Канта прослідковується розуміння свідомості як метаоб’єкта. Незважаючи на критику «вроджених ідей» Джоном Локком, актуальність свідомості протиставляється потенційності її прояву. Вбачається, що свідомість як метафізична структура являє себе фізичному світу через до-набуте знання. Висновки. Гносеологія Платона освітлює позицію щодо «згадування». Втілившись, душа має знання зі «світу Ідей», але тіло затуманює сприйняття. Діалектичне пізнання дає змогу відновити чіткість у розумінні сутностей. У XVII столітті Рене Декарт відроджує запитування про «вроджені ідеї», базуючи дослідження на «сумніві» щодо знань минулих епох. Французький філософ шляхом недовіри доходить висновку, що так чи інакше існує безсумнівне знання. На противагу Р. Декарту, Джон Локк стверджує, що через відсутність загальної згоди між людьми існування деяких «вроджених істин» неможливе. Хоча на шляху того самого дослідження Дж. Локк приходить до розуміння потенційності в набутті емпіричного знання, філософ відкидає можливість потенційності відкриття істин душі. Пізніше Іммануїл Кант зазначає, що є істини, на яких базується сприйняття речей. Поняття “a priori” зв’язують пізнання з реальністю та дають змогу встановлювати закономірності за спроби зрозуміти природу. Принципи, за якими, на думку людини, діє природа, пізнаються разом з пізнанням самої природи. Однак є істини, що пізнаються шляхом рефлексії. Такими істинами філософ називає «трансцендентальні ідеї», які приводять людину до пізнання «волі». На думку І. Канта, осмислення «трансцендентальних ідей» здатне вплинути на розуміння фундаментальних моральних законів. Тим самим осмислення можливе завдяки розуму, який дає людині також можливість вибору. Отже, людина, навіть осмислюючи метафізичне, має актом волі регулювати фізичне з огляду на моральне. Пізнання «вроджених ідей» має потенційний характер. Саме через всезагальні закони, що відкривають себе завдяки інтенційності мислення до трансцендентного, свідомість здатна проявити себе у фізичному світі.